Історія справи

Постанова ВАСУ від 31.01.2025 року у справі №640/1556/20
Постанова КАС ВП від 18.05.2023 року у справі №640/1556/20
Постанова КАС ВП від 18.05.2023 року у справі №640/1556/20
Постанова КАС ВП від 18.05.2023 року у справі №640/1556/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 року

м. Київ

справа № 640/1556/20

адміністративне провадження № К/990/33701/24

Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 120/1922/23

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024, ухвалене суддею Леонтовичем А.М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 19.12.2019 №8 Кадрової комісії №4 Генеральної прокуратури України про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2082ц про звільнення ОСОБА_1 з 24.12.2019 з посади начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Офісі Генерального прокурора на посаді начальника відділу або на рівнозначній посаді;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення кадрової комісії є незаконним, адже воно є немотивованим. Позивач також зазначив, що оскаржуваним наказом Генеральної прокуратури України його було звільнено відповідно до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», які регулюють порядок та умови звільнення виключно прокурорів, тоді як він обіймав посаду слідчого.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 працював на посаді начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

4. 08.10.2019 позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

5. Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, у зв`язку з чим допущений до наступного етапу атестації проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.

6. Кадровою комісією №4 прийнято рішення від 19.12.2019 №8 про неуспішне проходження прокурором атестації.

7. Рішення кадрової комісії мотивоване тим, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії виникли сумніви щодо відповідності майна (об`єкти нерухомості), що знаходяться (знаходилися) у власності чи користуванні прокурора та членів його сім`ї, їхнім законним доходам відповідно до відомостей, указаних у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також щодо достовірності відомостей про отримані подарунки.

8. Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2082ц, на підставі рішення Кадрової комісії №4, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивача звільнено з посади начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

9. Не погоджуючись з указаним рішенням і наказом, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 позов задоволено.

11. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 змінено мотивувальну та резолютивну частину (у частині посади, на яку підлягає поновленню позивач та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

12. Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 скасовано, а справу № 640/1556/20 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

13. Направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій при скасуванні спірного наказу та поновленні позивача на (рівнозначній) посаді начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України неправильно застосували пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, статтю 11 Закону № 1697-VII та підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції, чинній на час звільнення позивача), які регулювали звільнення лише прокурорів, і не дослідили чи поширювались на позивача норми пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на момент звільнення.

14. Верховний Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили підтверджуючі документи, які б спростували або не спростували обґрунтовані сумніви Кадрової комісії, про які зазначено в оскаржуваному рішенні, стосовно невідповідності позивача вимогам доброчесності.

15. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024, у задоволенні позову відмовлено.

16. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що кадрова комісія мала обґрунтовані підстави для сумніву у відповідності майна позивача та членів його сім`ї їхнім доходам відповідно до відомостей, указаних у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також щодо достовірності відомостей про отримані подарунки.

17. Такі висновки судів ґрунтувалися на порівнянні вартості доходів позивача та членів його сім`ї, що були задекларовані позивачем у відповідних деклараціях за період з 2004 по 2018 роки, з вартістю майна, набутого за цей період.

18. Суди попередніх інстанцій також з`ясували, що в 2007 році позивач придбав земельну ділянку площею 1 200 кв.м; у 2008 році - квартиру площею 90,8 кв.м; у 2012 році - земельну ділянку площею 18 185 кв. м, відомості про які позивач не відобразив у відповідних розділах декларацій за 2011-2013 роки.

19. Відхиляючи аргументи позивача про неможливість застосування правових наслідків неуспішного проходження атестації до слідчих Генеральної прокуратури України, суди попередніх інстанцій зазначили, що, в розумінні частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру», прокурорами є, зокрема, і керівники підрозділів Генеральної прокуратури України.

20. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вважали, що позивач, який обіймав посаду начальника одного з відділів Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, мав статус прокурора.

21. Суди попередніх інстанцій також зазначали, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядком №221 посади прокурора та слідчого об`єднуються словом «прокурор».

22. Посилаючись на ці обставини, а також урахувавши, що з початком роботи Державного бюро розслідувань прокуратура припинила виконувати функції досудового розслідування, суди попередні інстанцій дійшли висновку, що в спірних правовідносинах позивач мав статус прокурора, а тому і перешкод для звільнення його з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», в межах спірних правовідносин не було.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

23. 02.09.2024 до Суду від позивача надійшла касаційна скарга, у якій скаржник вимагає скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 й ухвалити нове, яким позов задовольнити.

24. Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

25. За доводами скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій застосували пункт 5 частини першої статті 15, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №640/22655/19; від 11.04.2024 у справі №640/22750/19; від 31.10.2023 у справі №580/34/20; від 18.05.2023 у справі №380/6662/20; від 15.03.2023 у справі №640/22932/19; від 15.03.2023 у справі №640/1926/20; від 27.10.2022 у справі №640/3612/20; від 22.09.2022 у справі №640/23456/19; від 21.07.2022 у справі №640/22657/19; від 10.05.2024 у справі №640/1273/20; від 16.05.2024 у справі №640/579/20; від 02.07.2024 у справі №200/8807/20-а.

26. Скаржник зазначає, що у вказаних справах Верховний Суд вирішував питання можливості звільнення слідчих Генеральної прокуратури України у випадку неуспішного проходження ними атестації, і дійшов висновку, що норми пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, які визначали умови звільнення за наслідками атестації, стосувалися виключно прокурорів і не могли бути застосовані до слідчих органів прокуратури, правовий статус яких відрізнявся від статусу прокурора.

27. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає про неподібність спірних правовідносин з обставинами справ, які були наведені позивачем як підстава для відкриття касаційного провадження.

28. Відповідач доводить, що висновки Верховного Суду, викладені у справах №640/22655/19, №640/22750/19, №580/34/20, №640/22932/19, №640/23456/19, стосувалися випадків звільнення посадових осіб органів прокуратури відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (неподання заяви про переведення та намір пройти атестацію). Водночас у спірних правовідносинах позивача було звільнено відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації).

29. Справа № 380/6662/20, № 640/1273/20, № 640/579/20, № 200/8807/20-а позивачі були прокурорами, й питання наявності у них статусу слідчого, як підстави для незастосування пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, не поставало.

30. У справах № 640/1926/20 та № 640/3612/20 позивачами були старші слідчі структурних підрозділів Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Водночас у спірних правовідносинах позивач обіймав адміністративну посаду (начальника відділу) в Головному слідчому управлінні Генеральної прокуратури України, яка, відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру», є посадою прокурора.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

31. Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

32. У пункті 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

33. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування мають продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і в пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.

34. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності Державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII.

35. За текстом пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу [«Підслідність»] повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу.

36. У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (абзац 2 у редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року, у редакції Закону № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04 жовтня 2019 року).

37. До дня введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом.

38. Після введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур (абзац четвертий пункту 1 розділу XI в редакції Закону № 916-VIII від 24 грудня 2015 року; із змінами, внесеними згідно із законами № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04 жовтня 2019 року).

39. За пунктом 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII, положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

40. Відповідно до абзацу 2 пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.11.2015 №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII) матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.

41. Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27 листопада 2018 року, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур`єр» від 23 листопада 2018 року № 221 (6337).

42. Законом № 113-IX [«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»] (діє з 25 вересня 2019 року; тут і далі - в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

43. Згідно з пунктами 6, 7, 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

44. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

45. Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

46. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

47. За пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; .

48. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

49. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

50. За текстом пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

VI. Позиція Верховного Суду

51. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

52. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

53. Зважаючи на заявлені підстави касаційного провадження судових рішень в цій справі, Суд має перевірити, чи узгоджується застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у поєднанні з пунктом 9 частини п`ятої статті 51 Закону № 1697-VII, висновкам Верховного Суду, які висловлені у постановах від 25.04.2024 у справі №640/22655/19; від 11.04.2024 у справі №640/22750/19; від 31.10.2023 у справі №580/34/20; від 18.05.2023 у справі №380/6662/20; від 15.03.2023 у справі №640/22932/19; від 15.03.2023 у справі №640/1926/20; від 27.10.2022 у справі №640/3612/20; від 22.09.2022 у справі №640/23456/19; від 21.07.2022 у справі №640/22657/19; від 10.05.2024 у справі №640/1273/20; від 16.05.2024 у справі №640/579/20; від 02.07.2024 у справі №200/8807/20-а.

54. У цій справі спір стосується звільнення позивача, якій обіймав посаду начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, з посади та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у редакції, яка діяла на дату видання спірного наказу.

55. Суд погоджується з аргументами відповідача про незастосовність до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у справах № 380/6662/20, № 640/1273/20, № 640/579/20, № 200/8807/20-а, оскільки позивачами в них були прокурори й питання наявності у них статусу слідчого, як підстави для незастосування пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, не поставало.

56. Щодо висновків, висловлених у справах №640/22655/19, №640/22750/19, №580/34/20, №640/22932/19, №640/23456/19, №640/22657/19, № 640/1926/20 та № 640/3612/20, то Суд зазначає таке.

57. Так, у вказаних постановах Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування пунктів 7, 9, 10, пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, абзацу 2 пункту 2 розділу I Порядку № 221 до слідчих органів прокуратури.

58. Узагальнено позиція Верховного Суду щодо застосування указаних норм Закону №113-ІХ (у редакції, яка діяла до 11.07.2021, тобто до дати, з якої набрав чинності Закон України від 15.06.2021 № 1554-ІХ «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» (далі - Закон № 1554-ІХ), яка висловлена у вказаних справах, полягає у такому: посада (як і процесуальний статус) «прокурора» не може зрівнюватися з посадою «слідчого» органу прокуратури; приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (у редакції, яка була чинна до набрання чинності Законом № 1554-ІХ) стосувалися виключно прокурорів; юридичні наслідки, передбачені в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, зокрема у разі неуспішного проходження атестації, не могли застосовуватися до слідчих органів прокуратури.

59. Верховний Суд указав, що норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливості їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов`язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.

60. Аналогічні висновки Верховний Суд виклав і в постанові від 18.05.2023 у цій справі №640/1556/20. Так, направляючи цю справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд констатував, що Законом №113-ІХ, у редакції, чинній на момент звільнення позивача, не було передбачено можливості звільнення слідчих прокуратури у разі непроходження або неуспішного проходження атестації. У цьому контексті Верховний Суд зазначив, що суду першої інстанції необхідно дослідити, чи поширювались норми пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на позивача, беручи до уваги його посаду та його доводи про те, що він не виконував функції прокурора.

61. Під час нового розгляду суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в спірних правовідносинах позивач мав статус прокурора і на нього в повному обсязі поширювалася процедура атестації, запроваджена Законом № 113-ІХ.

62. Такі висновки суди попередніх інстанцій мотивували тим що:

- Законом №113-ІХ та Порядком №221 посади прокурора та слідчого об`єднуються словом «прокурор»;

- із набранням чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та початком роботи Державного бюро розслідувань прокуратура втратила функцію досудового слідства;

- позивач обіймав адміністративну посаду (начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України), яка в значенні пункту 5 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII відноситься до посад прокурорів;

- позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів того, що позивач на момент звільнення, здійснював досудове розслідування в статусі слідчого.

63. Суд зазначає, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що Закон №113-ІХ ототожнює статус слідчого прокуратури та прокурора і об`єднує їх під єдиним поняттям «прокурори», суперечить Висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі, та висновкам, викладеним у справах №640/22655/19, №640/22750/19, №580/34/20, №640/22932/19, №640/23456/19, №640/22657/19, № 640/1926/20 та № 640/3612/20, на які позивач посилається в касаційній скарзі.

64. Щодо аргументів суду першої інстанції про нездійснення прокуратурою з початком роботи Державного бюро розслідувань функцій досудового розслідування, то Суд зазначає, що ці питання також неодноразово були предметом дослідження Верховного Суду.

65. Зокрема, у постанові від 22.09.2022 у справі №640/23456/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 02.06.2016 №1401-VIII) прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

66. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів Державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.

67. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності Державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру».

68. Водночас, відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності Державного бюро розслідувань.

69. Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27.11.2018, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур`єр» від 23.11.2018 №221 (6337).

70. Отже, до 27.11.2018 прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону № 1697-VII.

71. У постановах Верховного Суду 31.10.2023 у справі № 580/34/20 та від 21.02.2024 у справі №640/25472/19 зазначено, що відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.11.2015 №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.

72. Аналізуючи цю норму, Верховний Суд зазначив, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань (27.11.2018) функція досудового розслідування ще певний час зберігалася за слідчими органів прокуратури. Йдеться не тільки про кримінальні провадження, які, відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України, підслідні слідчим органів Державного бюро розслідувань, але й про кримінальні провадження, підслідні відповідно до частини п`ятої статті 216 КПК України детективам Національного антикорупційного бюро. У першому випадку розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжували ними здійснюватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років; у другому - до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.

73. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначене 02.01.2020 (відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351), тому після цієї дати органи прокуратури не здійснюють функції досудового розслідування.

74. З урахуванням указаних висновків Верховного Суду, аргументи судів попередніх інстанцій про те, що станом на день звільнення позивача 24.12.2019 в органах прокуратури були відсутні посади слідчих у зв`язку з початком роботи Державного бюро розслідувань є безпідставними.

75. Помилковими є також посилання судів попередніх інстанцій на пункт 5 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом №113-IX), відповідно до якого, прокурором органу прокуратури є керівник підрозділу Генеральної прокуратури України, адже в спірних правовідносинах такою посадою був би керівник Головного слідчого управління як структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, а не позивач, який обіймав посаду начальника другого слідчого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, тобто був керівником відділу у складі управління у складі самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України.

76. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 18.08.2022 у справі № 640/22930/19, від 15.03.2023 у справі №640/22164/19, та від 25.04.2024 у справі № 640/22655/19, у якій перед Верховним Судом також постало питання розмежування статусів прокурора і слідчого прокуратури під час звільнення заступників керівників управлінь Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України відповідно до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

77. При цьому у постанові від 15.03.2023 у справі №640/22164/19 Верховний Суд зазначив, що за визначенням, наведеним у пункті 15 частини першої статті 3 КПК України, прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень. Отже, статус прокурора визначається не лише за критерієм посади у системі органів прокуратури, що на прикладі спірної ситуації не є вирішальним, а й за критерієм реалізації на цій посаді функцій прокуратури та виконання повноважень прокурора, які визначені у статті 36 КПК України, статтях 22-26 Закону №1697-VII.

78. Аналогічний підхід, який полягає в тому, що для цілей розмежування статусу прокурора і слідчого судам необхідно досліджувати організаційно-розпорядчі документи, зокрема положення про відповідні структурні підрозділи, інші докази, які підтверджують виконання позивачами функцій слідчих прослідковується також і в інших постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 06.03.2023 у справі № 640/22930/19,від 11.04.2024 у справі № 640/22750/19, від 25.04.2024 у справі № 640/22655/19.

79. У цьому контексті Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не досліджували положень, які б визначали завдання і функції відділу, який очолював позивач, й не перевіряли його аргументів про здійснення ним повноважень слідчого, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій про реалізацію позивачем у спірних правовідносинах повноважень саме прокурора є такими, що ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставин справи.

80. Ураховуючи, що за наслідками перегляду судових рішень у цій справі Суд дійшов висновку, про недослідження судами попередніх інстанцій істотних для правильного вирішення справи обставин, то перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у поєднанні з пунктом 9 частини п`ятої статті 51 Закону № 1697-VII під час звільнення позивача є неможливим.

81. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

82. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

83. За таких обставин Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

84. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи у цій частині необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

85. Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо неправильного застосування пункту 5 частини першої статті 15, пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не стосуються позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування рішення Кадрової комісії №4 від 19.12.2019 №8, а тому судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині не переглядалися.

86. Вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі в Офісі Генерального прокурора та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, а тому, ураховуючи результат розгляду справи, в цьому провадженні не оцінюються.

VII. Судові витрати

87. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

88. Керуючись статтями 3 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

89. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

90. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 скасувати.

91. Справу № 640/1556/20 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

92. Судові витрати не розподіляються.

93. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: М.І. Смокович

В.Е. Мацедонська